Тебя Господь всегда я славлю,
Но свою щеку не подставлю
Я под удар, мне не понятно,
Когда ведь бьют мне неприятно.
И если здачи могу дать,
То почему должен стоять
И молча принимать удары,
А не поддать злодею жару.
Меня Бог силой не обидел,
Так что- же Он тогда предвидел?
-Чтоб устоять,чтобы бороться,
А если в жизни вдруг прийдется
Терпеть нужду, болезни, голод,
К победе не был путь чтоб долог-
Что ж должен делать я, когда
Рвется вперед моя рука.
И кулаки словно металл,
Вот больно я тебе как дам.
Но пред глазали вдруг Иисус,
В глазах Его страданье, грусть.
И палачи Его терзают,
Рвут тело, плетью избивают.
Не просто плеть, а в ней шипы,
Плоть разрывают на куски.
А Он молчит, в ответ ни звука,
Не дать ответ- какая мука.
Мгновенно мог всех уничтожить,
Враги Его ведь так ничтожны.
Но молча Он за нас страдал,
Отцу, месть, Своему отдал.
И нам сказал, врагов прощайте,
Зла никому не обещайте.
Отец небесный разберется,
Им отвечать пред Ним прийдется.
Прощайте и простится вам,
Не закрывай путь к небесам.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.