Вже кільканадцять літ назад
На світ з’явилося маля.
Раділи мама, тато й вся рідня,
Раділа також і земля!
На світ враз дівчинка родилась
І оченятами дивилась
На всіх людей, на небо й хмари
І на пташок численні зграї.
Росло, зміцнялося дитя,
В любові і теплі так підростало
Напевно, що тоді маля таки не знало
Того, Хто їй дає життя…
Того, Хто від початку полюбив
В утробі матері його Він сотворив.
І дав йому Він зріст, красу без міри
Бажання жити і доволі сили.
Приносити лиш радість людям тим,
Хто брав на руки нашу Таню
Голубив, пестив і любив
І сповивав у пору ранню.
Із Днем Народження ми врочим
Та привітать сьогодні хочем
Всім дорогу і незрівняну,
Кохану і єдину нашу Маму!
Так, справді, час непомітно враз пробіг,
І вже Танюша має діток на поріг.
Й онуків має вже вона,
Щаслива, добра й чарівна!
Нам відкрива своє широке серце.
Те справжнє Богом дане їй джерельце
Добра, тепла, і ніжності доволі
Ій дарував наш Бог в своїй любові.
Того, що й мріять навіть не могла
Та в глибині сердечка зберегла
й умножила разів так в сто,
А може й більше…
І в людях майже цього не зустрівши,
Зростила це у своїх дітях й зрозумівши,
Що справжніх цінностей не так вже і багато
Й було би помилково їх ховати…
Сьогодні всі ми хочем привітати!
Тебе, Матусю, наша рідна мати
Ти є така, що слів не передати,
А лише хочеться вітати і вітати!
Вітати дітям і онукам, всій рідні,
Щоб ти щасливою була всі дні,
Щоб сил і оптимізму вистачало
І день свого народження ти пам’ятала.
Здоров’я зичимо на довгії роки,
Достатку, радості і крику дітвори.
Краси душевної і зовнішньої вроди
І гарної весняної тобі погоди.
Щоб народилась ти згори,
І не робила вже гріхи.
Отримала нову природу,
Яка не тільки підкріпить твою вже вроду
А й переможе грішну ту природу
Яка панує у людині з роду
Вона іти до Бога заважає
І на людську погибель не зважає.
Народження це подарує життя вічне
Небеснії оселі Божі віковічні.
Коли направимо до Нього
Життя свого бурхливого дорогу.
Радій, Матусю, взір свій підійми до неба
Туди – де Бог, Туди – де гріш не треба.
Лише бажання треба бути з Богом
Туди Він вказує тобі дорогу.
Для тебе на хресті враз помирав,
І ад він переміг, і гріх забрав,
І смерті участь вже призначив
Й лукавому в огні Він чергу передбачив.
Не сумнівайся, не вагайся
Лише на краще сподівайся.
Зроби швиденько крок інакший
Це буде все-таки найкраще…
Надійсь на Божу благодать,
Щоб всім нам разом святкувать
Два дня народження твоїх
Ступивши двічі на поріг.
Перше народження від мами й тата
Прийшли його сьогодні святкувати,
А друге – від Святого Духа будеш мати
Який дає людині гріх долати.
Заповнює враз серця пустоту
І відкидає непотрібну глупоту,
Даючи радість, втіху, сподівання,
І серця твого здійснює бажання.
Ми всі радіємо за тебе, Мамо!
І дяка Богу, можем нелукаво.
Тебе враз невимовно полюбити
Сердечну радість і тепло тобі дарити!
Комментарий автора: Привітання моїй Мамі, вона вже бабуся, молюся за її покаяння...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Кусочек автобиографической зарисовки - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) Каждая Зарисовка, это Одна из моих Индивидуальных Судеб, в которых я Жил Раннее, и Продолжаю Жить - Сейчас. Это Часть моей Личности и Жизни. Это Часть Меня. Все о чем я пишу на этих страницах, я пишу о самом себе, и о тех других, в которых Проявлено мое Сознание. Возможно кому-то, это покажется странным, ибо на Земле Сознание обычно связано только с Одной Личностью и с Одной Судьбой. Это верно, для Закрепощенного и Ограниченного (Одним только Разумом) Сознания. Для Свободного Сознания (Основой которого является не столько Разум, сколько Дух и Сердце) – Нет Предела Ни в Судьбах, Ни в Личностях, Ни во Времени, Ни в Пространстве.
Мы слишком Мало Знаем о Человеке. Настолько Мало, что Не Представляем Себе: Откуда Он Берется (Откуда и Зачем Приходит в Этот Несовершенный Мир), и Куда Впоследствии - Исчезает (Куда Уходит из Этого, Ставшего Ему уже Неинтересным - Мира). Обо Всем Том, что Он Делает (в Части, Прожитой Им на Земле - Жизни), - Мы Судим (Мерим) лишь по Своим Скудным Личным Привязанностям и Общим Заблуждениям, которые у Большинства из Нас, настолько Развиты и Переплетены с Ошибками Наших Нынешних и Прошлых Воплощений, что Большего - Ни Где и Быть Не Может. Это связано с Намеренным Ограничением Наших Возможностей, - Нашими Сомненьями. То есть, – Нами Самими. Ибо Мы, Имея от Рождения - БОльшее, Пытаемся Осмыслить из Него, лишь - МЕньшее. То Малое, которое Стараемся Отождествить со Своей Человеческой Психикой, которую Ошибочно, ассоциируем с Самим Собой (хотя она вовсе, не является таковой). Мы Бесконечное Грозовое Облако, но Пытаемся Заставить Свое Мышление Считать Себя - лишь Мельчайшей Каплей Дождя. Так нам Проще - Существовать с Наименьшей Требовательностью к Себе Самим и Своим Возможностям. Так нам Проще - Уходить от Ответственности за Свои Ошибки, за Нежелание Развивать Сознание и Воплощать в Своей Жизни Совершенство (что Требует от Нас Предельной Концентрации и Напряжения Всех Жизненных Сил). Мы - ВЗРОСлые Люди, которые Пытаются Представить Себя, - МАЛЫми Детьми. В Этом, ЗАКЛЮЧЕНа БОльшая Часть Наших Иллюзий, которая МЕЛЬЧИТ МИР, ДЕЛА и ДУШИ (и в конечном Итоге, - Наши СУДЬБЫ). Чем Меньше Ты Пытаешься Взвалить на Свои Плечи и ОтДАТЬ Вселенским Мирам, тем МЕНЕЕ ЗНАЧИТЕЛЬНЫМ (по Отношению к Ним) ТЫ САМ СТАНОВИШЬСЯ!
